Починав займатися футболом у футбольній школі «Нефтчі» з рідного Баку. Виступаючи за юнацьку збірну Азербайджанської РСР, привернув увагу тренера Анатолія Заяєва із сімферопільської «Таврії», який 1979 року запросив юнака до своєї команди. Утім перший досвід дорослого футболу отримав в іншій кримській команді, друголіговій «Атлантиці», до якої вслід за тренером перейшов наступного, 1980 року[1].
Повернувшись 1981 року до Баку, був призваний до армії і спрямований на війну в Афганістані. Демобілізувавшись, вирішив повернутися до футболу і зайнявся пошуком команди в Узбецькій РСР, де проводив відпуску під час військової служби[1]. 1984 року став гравцем місцевої друголігової команди «Наримановець». Згодом змінив ще декілька нижчолігових команд, зокрема грав за «Єшлик» та «Сохібкор», у складі якого і завершив кар'єру футболіста у 1988 році.
Кар'єра тренера
Завершивши виступи на футбольному полі, 1988 року отримав запрошення від Сергія Доценка, новопризначеного начальника команди ташкентського «Пахтакора», стати його заступником. Згодом працював адміністратором цієї команди. На початку 1990-х був тренером-селекціонером у клубі «Нефтчі» (Фергана), після чого зосередився на бізнес-діяльності[1].
Наступним місцем тренерської роботи був «Нефтчі» (Фергана), головним тренером команди якого Вадим Абрамов був протягом 2017 року, а на початку 2019 року спеціаліст був призначений головним тренером «Буньодкора». Тренував цю команду до укінця 2020 року. З вересня 2019 року за сумісництвом очолював тренерський штаб збірної Узбекистану. Друга каденція Абрамова на чолі узбецької збірної тривала до літа 2021 року.
