|
Країна, звана поляками «Інфлянти», латинською мовою «Лівонія», німецькою «Ліфлянд», латиською «Відземе», охоплювала простір у 1092 квадратних миль і межувала на півночі з розміщеною побіля Фінської затоки Естонією (сьогодні Ревельською губернією), на сході з озером Пайпус, Псковською землею і Полоцьким воєводством, на півдні з Курляндією і Семигалією, на заході з Балтійським морем, а власне, тільки Ризькою затокою. Південний кордон Інфлянт від Курляндії, починаючи від литовського міста Друя, утворювала на протяжності близько тридцятьох миль річка Двіна, і тільки район її впадіння в Ризьку затоку по обох берегах цієї річки був інфлянтським. Народ цього краю, особливо на півдні по річці Двіна і її притоці Айвієксте, є відгалуженням литовського і називається латишами. Його мова, хоч як споріднена, однак істотно відрізняється від литовської (так, наприклад, як польська від російської) через стикання латишів із фінами і змішування цих племен у центральних і північних Інфлянтах.
Вищезгадана країна вкупі з Курляндією [...] з тринадцятого століття належала німецькому орденові мечоносців, заснованому під час хрестових походів і поселеному тут для боротьби з ідолопоклонством. Одначе коли супроти трьох могутніх сусідів: Швеції, Московщини і Речі Посполитої, зберегти незалежність цієї прибалтійської країни, позбавленої національної основи, стало дуже важко; коли Естонія, відірвавшись від Інфлянт, підкорилася Швеції; коли розмова імператора Фердинанда I з царем Іваном II успіху не мала — нічого не залишилося Магістрові Готтгардові Кеттлеру та інфлянтським станам, як тільки звернутися по допомогу до польського короля. Кеттлер передав Інфлянти у підданство Сигізмундові Августу добровільно, за згодою міст і лицарства, урочистим актом, довершеним у Вільні 28 листопада 1561 року, забезпечивши собі панування над Курляндією і Семигалією як ленним князівством польської корони. 26 грудня того ж року на Гродненському Сеймі Сигізмунд Август затвердив довічний союз Інфлянт із Литвою, надаючи тим же привілеєм Інфлянтській землі титул князівства і герб [...]. Цей інцидент став надалі приводом до кривавої і довгої боротьби за володіння Інфлянтами між Польщею та царською Москвою, а потім Швецією. [...] З огляду на нечувану жадібність сусідів до Інфлянт, збереження польської влади в цій країні наражало Польщу на безупинні великі війни і навіть попри перемоги Замойського і Ходкевича ставало сумнівним. Тим паче, за Яна Казимира, коли лиха і невдачі зусібіч навалилися на Річ Посполиту, питання унії з Інфлянтами було розв'язано законом сили. Таким чином, Олівський договір 1660 року повернув Польщі лише південну околицю Інфлянт, що містилася між Двіною, Айвієксте і Полоцьким воєводством. Із загальної площі Інфлянт, що становила 1 092 миль², Польща втримала приблизно п'яту частину, що налічувала 209 миль² [...], решту закріпила за собою Швеція. [...] Після поділу Інфлянт за Олівським договором на шведські і польські, останні за дбайливого правління ожили після лихоліть воєн і розквітли від успіхів жителів. [...][3]
|
|
