Євстигнєєва Лілія Дмитрівна

Євстигнєєва Лілія Дмитрівна
Народилася12 жовтня 1937(1937-10-12)[1]
Москва, СРСР
Померла17 серпня 1986(1986-08-17) (48 років)
Москва, СРСР
ПохованняКунцевський цвинтар
Країна СРСР
Діяльністьакторка
Alma materШкола-студія МХАТ (1962)
Роки активностіз 1962
У шлюбі зЄвстигнєєв Євген Олександрович
IMDbID 0947862

Лілія Дмитрівна Євстигнєєва (до шлюбу Журкіна; нар. 12 жовтня 1937, Москва, СРСР — пом. 17 серпня 1986, Москва, СРСР) — радянська акторка театру і кіно. Дружина актора Євгена Євстигнєєва.

Біографія

Народилася 12 жовтня 1937 року в Москві. Мати — викладачка початкових класів. У 1962 році закінчила Школу-студію Московського художнього академічного театру (МХАТ).

Зовнішні зображення
Весільна світлина, 1966 року.
Надгробний пам'ятник на могилі актриси.

З 1963 по 1964 роки — акторка Московського театру «Современник».

Першим чоловіком був знаменитий радянський скульптор Олег Антонович Іконніков (1927—2004).

На початку 1960-х років мала роман з актором Євгенієм Євстигнєєвим, одруженим тоді з Галиною Волчек. За спогадами самої Журкіної, побачивши вперше Євстигнєєва на сцені, вона подумала: «Господи, який же старий і страшний чоловік!»[2]. Євстигнєєв почав до неї залицятися, і вона не встояла перед його чарівністю.

Незабаром шлюби обох розпадаються — Галина Волчек, дізнавшись про зраду чоловіка, вимагала розлучення. Журкіній з третього разу вдалося піти від Іконнікова, який категорично відмовлявся її відпускати. Журкіна одружилася з на 11 років старшим Євстигнєєвим у 1966 році, після чого змушена піти з театру. Друзі сім'ї відзначали незвичайну красу і чарівність Лілії Дмитрівни.

У травні 1966 року народила доньку Марію (в даний час акторка театру «Современник», дружина актора Максима Разуваєва).

Після одруження разом знімали кімнату у актора Володимира Сошальского, потім у Олега Табакова, біля метро «Аеропорт»[3]. Набагато пізніше, в 1970-ті роки, отримали окрему квартиру на Суворовському бульварі.   З 1975 по 1982 роки — акторка Московського художнього театру СРСР імені М. Горького. Грала мало, головним чином, епізодичні ролі.

Спочатку подружжя доповнювало одне одного. Проте поступово стосунки в родині стали змінюватися. У кіно акторка знімалася досить рідко і практично завжди в парі з чоловіком. Важко переживала свою незатребуваність у професії. В останні роки життя, майже кожного дня, влаштовувала вдома скандали. У своїй невлаштованості все частіше звинувачувала Євстигнєєва. Ревнувала його до ролей, слави. Євстигнєєв все рідше приходив додому ночувати, посилаючись на зйомки та репетиції[4].

Захворюваність алергією перейшла в псоріаз[4]. В 1980-ті роки тяжко захворіла остеохондрозом, пристрастилася до алкоголю, намагаючись заглушити тугу і викликаний хворобою біль. Кілька разів робила спроби самогубства за допомогою таблеток[5].

Серед її найближчих подруг були артистки МХАТу — Світлана Семендяєва та Марина Добровольська. Також товаришувала з Валентиною Тализіною.

Євстигнєєв намагався лікувати дружину, перевозив з однієї лікарні до іншої, вдавався до допомоги екстрасенсів, але це не дало результату.[6]

Померла в Москві 17 серпня 1986 року у 48-річному віці. Похована на Кунцевському кладовищі Москви (ділянка № 10).

Після смерті дружини Євген Олександрович Євстигнєєв переніс інфаркт. Вони прожили разом 23 роки, з них в шлюбі — 20 років.

Фільмографія

Посилання

Примітки

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Дочь Евгения Евстигнеева: «Думаю родителям следовало развестись» — 7Дней.ру. Архів оригіналу за 18 листопада 2013. Процитовано 15 серпня 2020.
  3. Дочь Евгения Евстигнеева: «Думаю родителям следовало развестись» — 7Дней.ру. Архів оригіналу за 27 листопада 2013. Процитовано 15 серпня 2020.
  4. а б Дочь Евгения Евстигнеева: «Думаю родителям следовало развестись» — 7Дней.ру. Архів оригіналу за 18 листопада 2013. Процитовано 15 серпня 2020.
  5. Мария Селянская: Измены отца довели мою мать до алкоголизма // Экспресс газета. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 15 серпня 2020.
  6. Почему Евстигнеев ушел от Галины Волчек? // KP.RU. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 15 серпня 2020.